ru | ua | en Новини
 
   
   
 
МУЗЕЙ
 
БУЛГАКОВ
 
ФОНД
 
НОВИНИ
 
ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК
 
 
КОНТАКТИ
 

 

 

 

 

 

Музей М.Булгакова

Андріївський узвіз, № 13
Київ-70 

04070

Україна

Телефон: (044) 425-31-88

працює з 10:00 до 18:00 (каса до 17:00)

у понеділок з 10:00 до 12:00 - санітарна перерва

У святкові та вихідні дні перед відвідуванням

музею  дзвоніть за тел 425-31-88!!!

вихідний день - середа

 

Нагадуємо, що 15 травня 2011 року в День народження М.Булгакова, відбулася презентація книги «М.Булгаков. Київське ехо ».
Укладачі - Анатолій Кончаковський, перший директор музею та Світлана Ноженко, старший науковий співробітник. У книзі представлені сюжетні тексти і «осколки» спогадів авторів з кола Булгакових, які допомагають зібрати мозаїчне панно - портрет видатного Майстра в київському обрамленні. Смислова домінанта збірки - роздуми про вічні загальнолюдського звучання цінностях в булгаковському переломленні. Ключові слова: родина, рід, родина, прекрасне Місто, будинок - символ, радісне дитинство, ностальгічна пам'ять. Книга повертає нас до традицій булгаковського покоління, яке зуміло зберегти спадкоємний зв'язок в складний час після "великого і страшного" ​​1917 року

Книга "Михайло Булгаков. Київське ехо" продається тільки в музеї

Книга була створена при активній підтримці і допомозі нашого спонсора УкрСиббанк BNP Paribas Group


 

 

Фонд сприяння діяльності музею М.Булгакова в УкрСиббанк BNP Paribas Group

 

 
 
     Зустрічі з дитячими письменниками  
19-02-2012
     

В музеї сміятись не забороняється
У музеї Булгакова відбулась незвичайна подія – зустріч дітей і батьків з дитячим письменником Олександром Дерманським.

Олександр Дерманський (1976) - письменник, поет, викладач, головний редактор дитячого журналу «Стежка», член Національної спілки письменників України. Закінчив факультет української філології Київського національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, викладає за фахом у Київському технікумі електронних приладів. Одружений, виховує двох доньок - Владиславу та Злату.
Автор 10 дитячих книжок: «Володар макуци, або пригоди вужа Ониська», «Бабуся оголошує війну», «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», «Царство Яблукарство», «Чудове Чудовисько», «Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ», «Корова часу» та ін., а також 3 аудіокнижок для дітей. Видання «Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ» здобуло перемогу рейтингу «Книжка року-2010» в номінації «Дитяче свято».

Читайте обережно
Живуть у нашій країні люди, які вміють вигадувати, фантазувати й жартувати. А ще вміють записати свої вигадки так, щоб на світ з’явилась чудова річ – книжка. Її можна взяти в руки, погортати, нарешті, прочитати - і ти опинишся в чарівному світі, де тобі буде весело, дивно, іноді трохи моторошно, але завжди цікаво. А ще кажуть – книжка вчить, як на світі жить.
Твори Сашка Дерманського розраховані на дітей 7 – 12 років, є в нього й чимало дорослих прихильників. Письменник – лауреат багатьох відомих літературних конкурсів, але найважливіше для нього – як на його казки й віршики реагують діти. Вони ж читають із захопленням: недарма на початку обох книжок про Чудове Чудовисько надруковано попередження «Для обережного читання: щоб не надірватися від сміху», а у передмові поет и видавець «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович зізнається: «Щиро вважаю, що цією повістю Сашко Дерманський починає справджувати найсміливіші надії на успіх нової дитячої української літератури».
Вечір в музеї Булгакова був схожий на гарну дитячу книжку – поринаєш у магію спілкування і вже не відірватися. Поспілкуватись з казкарем прийшли хлопчики й дівчатка віком від 4 до 14 років, були й батьки. Усіх гостей пригощали чаєм з коржиками і бубликами, а дітям запропонували заповнити анкети. Читаючи відповіді, можна побачити маленьких киян такими: вони люблять малювати, читати, спілкуватися з цікавими людьми, дарувати подарунки, грати на гітарі й білому роялі, займатись спортом, грати в теніс, подорожувати, танцювати, слухати казки й дивитись мультики. А не люблять – нудьгувати й падати. На запитання «Ким я стану, коли виросту?» відповідали: вчителем танців, лікарем, книжковим дизайнером, стилістом, балериною, банкіром, хорошою людиною, «буду займатись чимось, пов’язаним з мистецтвом» і таємниче - «тим, ким мрію». Мріють вони про здійснення бажань, про іграшки, про чарівну паличку, «бути щасливою», а семирічна Маргарита написала, що мріє відвідати Харків, бо там народилась. Улюблені місця в Києві: Андріївський узвіз, Лавра, Маріїнський парк, Музей води, а ще була відповідь – «там, де мій дім». А з відповідей на запитання про улюблені книжки можна було б скласти гарну бібліотеку.
Відкрила вечір автор нового проекту Благодійного фонду музею Булгакова, старший науковий співробітник Ірина Воробйова. Вона розповіла, що дуже давно в цьому домі жила сім’я, в якій було багато дітей, і всі вони любили гратися, бігати, сміятися і читати.
- Михайло Булгаков тоді ще не був письменником, але хотів ним стати і своє перше оповідання «Похождения Светлана» написав, коли йому було шість років. Мама, Варвара Михайлівна, сама писала казки, читала їх дітям, навіть збиралась надрукувати, а старші діти читали книжки молодшим. Сімейні читання – давня традиція цього дому.
Відомо, як важливо для письменника мати читача, знати, що ти потрібен. Нас ця тема особливо хвилює, бо один з найдраматичніших моментів в житті Булгакова був пов'язаний з його незатребуваністю. От ми й подумали, а чому б і сьогодні не запросити сюди дитячих письменників і читачів, бо ще не вивелися в цій країні люди, які люблять книжки. Журфікси, чаювання в музеї Булгакова вже всі знають, а як назвати наші зустрічі? Назва прийшла з книжки «Чудове чудовисько»: хто її читав, пам’ятає, як «чудовиська збігалися на збіговисько». То може і в нас відбуватимуться незвичайні «Булгаковські Збіговиська»!


Пундики і коржики
А де ж, нарешті, письменник? Мабуть там, де багато книжок? Дійсно, він ховався поруч, в бібліотеці, за скляними дверима. І коли там ввімкнули світло, діти несподівано побачили його через скло!
Гість увійшов зі словами:
- А де ж пундики? Там було дуже багато книжок, а мені так хотілося пундиків!
Познайомився з дітьми, спитав, які книжки вони люблять, яких героїв знають. Для кожної дитини знайшов заохочувальні слова, а найменшому - невсидючому Єгору видав ручку й блокнот, і коли той «написав» свої писання, то похвалив його за винахід нової, досі не відомої мови. Письменник одразу ж узяв аудиторію в полон, почавши з вірша «Сміхотусі, або хакерська атака на мамині коржики», – сміялись всі, і діти, і дорослі. А ще почули вірші «У слона була жона», «Дивний сон», «Пізанська вежа», «Про яків». Під час читання сміх не вгасав.
- А в кого є домашні тваринки? – поцікавився Сашко і прочитав віршика про снігову «Собаку Барабаку», який добре зрозумілий усім, хто мріє мати песика:
У хаті вже пахне смолою ялинка,
Мов сонечка жовті, лежать мандаринки.
Ось-ось Новий рік знов до нас завітає,
А в мене і досі собаки немає…
Несподівано гість зауважив:
– Я з’явився перед вами, як привид - з-за скла, то ж послухайте оповідання про привидів.
І прочитав дві історії про двох привидок - лякливу Луїзу і зловісну Марту. Хто пам’ятає себе дитиною, може уявити, з яким захватом діти слухали ці «страшилко-смішилки».
- А тепер давайте напишемо казку разом! – запропонував письменник.
Казка писалася так: він підходив до дітей, звертаючись до кожного: «Кажи - хто? А ти кажи - який? Кажи - що робив?». Діти відповідали: «Зайчик, вареник, пухнастий, королева, літав» і так далі. Казкар вписував відповіді в заздалегідь створений «шаблон» – і вийшла казочка, фантастично абсурдна, а тому неймовірно кумедна.
Забігаючи наперед, коли наприкінці дорослі ділилися враженнями, найчастіше звучало: «Давно я так не сміявся!». До речі, і в спогадах сестер і братів Булгакових про дитинство лейтмотивом дзвенить: «Ми так сміялися…».
Перше запитання несподівано поставила семирічна Марія:
- Чого на цьому столі так багато солі?
- Я теж здивувався – чому сіль? Я й спитав, де пундики? Краще б поставили тортики, коржики, правда? Але коржики й торт одразу б з’їли, а сіль буде довго лежати, надовго вистачить. А може це той пуд солі, який треба з’їсти, щоб стати друзями?
Справа в тому, що зустріч відбувалася в просторі виставки «Майстер і Маргарита», де в центрі кімнати з білими стінами стоїть величезний письмовий стіл, а на ньому - біліють гори й пагорби солі. За задумом автора інсталяції, художника Бадрі Губіанурі, це джерело народження думок і асоціацій – сіль землі, Чумацький Шлях тощо.
Цікаво, що наймолодші діти обліпили стіл і почали брати сіль руками, пересипати, малювати на ній пальчиками, одним словом, бавитися. А це робити можна, нікому не забороняється взяти її в жменьку, потримати, відчути, яка ж вона на дотик - сіль землі. До речі, саме діти – справжня сіль землі, чи не так?


Як стати письменником
- Хто ваш перший слухач?
- Перший – це я сам, коли щось пишу і сам із себе сміюсь. Чи не сміюсь. А насправді мій перший читач - старша донька. Їй десять років, і вона читала всі мої книжки по розділу, по сторіночці, щовечора вимагаючи показувати, що написав. Іноді щось підказує, робить зауваження. Від дітей бувають дуже слушні поради. Взагалі я раджу батькам: всі книжки, що ви купуєте дітям, читайте самі, тому що різне трапляється – бувають неякісні переклади, неякісна мова. Діти думають, що так і потрібно, а насправді треба відрізняти гарну літературу від такої собі.
- Коли ви пишете, вважаєте себе дорослою людиною чи дитиною?
- Я граюсь. Дитячий письменник виховує наступне покоління. І робити це слід віртуозно, щоб дитина не зрозуміла, що її виховують або вчать. Тому намагаюсь гратися. Взагалі, життя таке дивне – до 2-3 годин дня мені доводиться бути більш-менш серйозним, тому що я в технікумі викладаю, спілкуюсь зі студентами. А вже потім поринаю у вигадування для дітей. Дитяча література універсальна. Коли пишу для дітей, маю на увазі, що дорослі теж читають, і завжди намагаюсь, щоб вони щось знайшли і для себе. Дорослі зрозуміють, а дітям це не заважає.
- Розкажіть про ваше дитинство.
- Я виріс в селі і ходив до школи в сусідній районний центр, недалеко, десь 2 кілометри. А між цими населеними пунктами – ліс сосновий, то я ходив через ліс. Поки доходив, частенько спізнювався, бо багато цікавого зустрічав по дорозі, особливо навесні – жучків якихось, бджілок, квіточки. І я з ними спілкувався.
Книжку з серії «Життя видатних дітей» писав, користуючись відомими фактами, але є багато вигаданого. Не міг я знати про Олександра Суворова, що він ходив на османських царів війною, коли був маленький. Але написав, бо я сам на них ходив! У нашому лісі ми з хлопцями знайшли дерево, а в ньому було дупло. А в тому дуплі жили шершні, ми почали з ними воювати (діти, такого ніколи не робіть!), і нам страшенно пощастило, що ми всі лишились живі. І в моїй книжці малий Сашко Суворов іде з осами воювати – оса вкусила няньку, а він вирішив, що то не оси, то османська імперія, і воював.
В дитинстві я не мріяв бути письменником, не пам’ятаю, ким хотів стати. Мабуть, хотів бути сильним, прудким, швидким – супер-героєм. Як всі хлопці, бешкетами всякими займався, бігав по лісу, на дерева лазив. Дитинство має бути саме таким - цікавим, різноманітним.
- Як стати письменником? - спитала восьмирічна Софійка.
- Треба, коли всі полягають спати, лежати і тихенько слухати. Хтось постукає в двері, ти відчиниш, а там, за дверима, стоять дві дуже гарні, романтичні жіночки, одна з арфою, інша у віночку з хмелю, а в них за спинами кінська морда з крилами - Пегас називається. Це означає, що до вас прилетіли Музи. Я не жартую! Я вигадую. Що вони роблять? Музи йдуть в хату, Пегас теж преться. Його ні в якому разі не можна пускати, треба лишити в коридорі. Щоб він там спокійно стояв, його треба чимось зайняти. Запам’ятайте всі: Пегаси їдять карамельки і ліричні вірші. Тому даєте йому якісь рукописи з віршами або ж карамельки - одну жменьку! Отож, Пегаса лишили у коридорі, а Музи заходять і кажуть, що треба писати. До речі, Музи ходять удвох, щоб від них не можна було відкараскатись, бо від однієї можна відхреститись: «Я хочу спати, йди собі!». А як уже дві, то нікуди діватись, попід руки беруть, садять перед комп’ютером – пиши! Щоб гарно виходило, дістають баночку, в баночці натхнення - світло-коричневого кольору, як дитяче пюре, дають ложку – їж! Головне, щоб не сталося, як було одного разу мені: одна Муза переплутала і замість натхнення дала банку гірчиці, а після того яка вже була писанина… Отак вони сідають і кажуть на вухо, що писати, а ти сидиш, тільки встигай записувати. Зранку прокидаєшся – ого, скільки написав! Муз немає, Пегас пішов, правда, натоптав у коридорі, обслинив вірші, сусідські двері… Оце так можна письменником стати. Але це в мене так, може в когось по-іншому.
А взагалі треба багато читати і трошки вчитися в школі. І коли раптом тобі здасться, що ти можеш щось написати, спробуй і покажи комусь – мамі, татові, друзям, а вони тобі скажуть, що робити. Можна звернутися до якогось журналу, якщо ви вже пишете казочки чи оповідання, - є «Стежка», є інші дитячі журнали. Надішліть листа, і раптом комусь це сподобається. Тоді можуть надрукувати, а далі воно вже йде само по собі.
Я колись приніс в журнал чотири маленькі віршики, їх надрукували. І я подумав - а чому б іще не написати? І написав - знову вірші, а затим казочку. А потім мені сказали: «Що ти ходиш туди-сюди, мелькаєш? Іди вже працюй у нас». Став працювати і досі працюю. Отак неждано-негадано став письменником. Так уже вийшло, я не винен ні крапельки.
- У вашому «Чудовому Чудовиську» знавці Булгакова не можуть не звернути увагу на висловлювання одного з героїв - «Святині не горять». А яке ваше ставлення до творчості Булгакова?
- Чудове ставлення. Коли навчався в школі, Булгакова тільки починали в шкільний курс вводити, і я перечитав декілька разів роман «Майстер і Маргарита». Містичне переплетення з реальністю дуже близьке для мене. Власне, це казка, а казка мусить бути присутня в житті. І тому поважаю булгаковські традиції, люблю Булгакова. Дякую, що запросили мене сюди, в стінах цього будинку будь-який письменник вважав би за честь читати свої твори.
Під час спілкування відчувалося, що з усіх казок, віршів, розповідей Сашка Дерманського випромінюється енергія таланту і доброго гумору літератора і дуже хорошої людини. Людини, яка допомагає дітям відшукати свою стежку в складному житті, і відчути себе щасливими. А ще навчає їх - через пригоди, жарти, смішні ситуації - досить серйозним речам.
Наприкінці малі читачі з радістю скористалися нагодою отримати автограф, а потім директор музею Людмила Губіанурі провела всіх гостей кімнатами чарівного будинку, даючи змогу поринути у атмосферу великої сім’ї - такого бажаного сьогодні всесвіту доброти і гармонії.

Наступна зустріч - з письменницею Зіркою Мензатюк відбудеться в суботу, 18 лютого. Музей Булгакова запрошує всіх дітей, які читають книжки, та їхніх батьків. Чекайте оголошення на сайті музею bulgakov.org.ua, телефонуйте і записуйтесь.

Ольга Савицька

фото О.Савицької

 
     
 
© Все права защищены. Размещение материалов с данного сайта только с разрешения администрации.